Ґжеґож Пйонтек про відбудову Варшави

В контексті майбутньої відбудови зруйнованих територій, важливо дослідити та проаналізувати досвід міст, які пройшли через війну та повну руйнацію, й спромоглися повернути життя у місто. Одним з таких міст є Варшава. 

Так, 29 квітня відбувся вебінар із циклу “Світові кейси по відбудові зруйнованих міст”, в якій польський архітектор та дослідник Ґжеґож Пйонтек розповів історію післявоєнної відбудови Варшави та поділився думками стосовно відбудови у контексті сучасної України.

У цій статті архітектор та міський планувальник Антон Герасимович пропонує ознайомитись з головними наративами та змістом вебінару польського дослідника. 

------------

За період війни, яка продовжувалась 6 років, Варашва втратила приблизно 60% (по іншим джерелам 80%) своєї забудови. Мапа руйнацій, представлена дослідником, показує що фактично все правобережжя, старе місто та міський центр, були вщент зруйновані. Скорочення населення за роки війни склали прибл. 1,2 млн. чол. 

Варшава, 1935 рік.<br>

Варшава, 1945 рік.

Не дивлячись на це, після закінчення війни, місто почало швидко відновлювати населення, й вже на кінець 1945 р. у Варшаву повернулось майже 300 тис. людей, а у 1950 році населення зросло до 800 тис.

“Відбудуємо нашу столицю Варшаву прекраснішою, ніж раніше”.

Такий маніфест був проголошений на початку відбудови міста.

Варшава, 2017 рік.

Швидкому відновленню Варшави передували декілька чинників.

Після закінчення війни, не тільки Варшава, але й вся країна була в руїнах та хаосі. Новий комуністичний устрій вирішив негайно почати відбудову. Таке рішення, в першу чергу, пов'язане з політикою та сферами впливу, яку комуністи намагались якнайшвидше встановити. Радянський союз хотів легітимізувати свою владу, продемонструвати її силу та спроможність швидко відбудовувати зруйновані міста. Другий чинник - реальне бажання та потреба місцян повернутися до нормального життя. Тож, це був той випадок, коли інтереси усіх учасників процесу співпали, каже Ґжеґож

Головна ідея відбудови: не “реконструкція”, але “побудова нового міста” з використанням деяких елементів попереднього міста. 

Архітектори та планувальники намагались мислити цілісно (холістично).

Такий підхід дозволив врахувати помилки та проблеми, які були у місті ще до початку війни, й разом з довоєнними напрацюваннями сформлювати основні тези “вирішення довгострокових проблем”. Серед яких були:

• поділ земельних ділянок серед тисяч користувачів;
• висока щільність населення;
• нестача озеленення;
• неефективний транспорт та хаотична сітка вулиць;
• антисанітарія та переповненість містян;
• нестача публічних просторів;
• обмежений доступ до річки;
• ігнорування історичних пам'яток.

Було реалізовано ряд вдалих рішень для комфортного проживання. Так, щільність населення була суттєво зменшена, з'явився доступ до річки та значно більше озеленення у центральних районах. Нове будівництво передбачало забудову змішаного використання, архітектори вже тоді зрозуміли що монофункції у місті не працюють.

Ще одним чинником швидкої відбудови була націоналізація всіх земельних ділянок, необхідних під будівництво. В цьому є раціональне зерно, каже Ґжеґож, бо для швидкого відновлення немає часу чекати на домовленості з власником, взагалі невідомо, чи власник ще живий. 

“Нація та пам'ятки - єдині” - Ян Захватович.

У Варшаві головним рушієм, відповідальним за реконструкцію пам'яток, був польський архітектор та реставратор Ян Захватович.

На момент відбудови міста, доктрина по відновленню культурної спадщини наглошоувала неприйнятність побудови “копій” повністю зруйнованих памяток. Але Ян Захватович заявив, що, так як Німеччина цілеспрямовано знищувала пам'ятки, намагаючись позбавити Польщу її історії, то Варшава має повне моральне право робити копії та репліки історичних будівель. 

Відновлення пам'яток велось всіма можливими способами.

Так з'явився феномен “Каналеттоізації” - за ім'ям італійського художника 18 ст. Каналетто, який писав міські пейзажі у Варшаві. Архітектори та реставратори вважали, що мають право відбудовувати історичні пам'ятки, спираючись не на те, як вони виглядали до початку війни, а на те, як вони могли б виглядати у своїй ідеальній версії. Для цього архітектори та реставратори використовували картини художників, з яких копіювали фасади будинків. Тож, по суті, це був акт “винаходження” фасаду відповідно до малюнків та картин, на яких будівля могла бути приукрашена фантазією художника. 

Деякі історичні будівлі відновлювались в їх оригінальному вигляді попередніх століть. А для деяких, таких як Собор Святого Івана, Ян Захватович проектував цілу “наукову фантазію”, вигадуючи фасад по залишкам руїн та дослідженням соборів схожого періоду.

Собор Святого Івана.

Інша особливість відбудови міста стала регулювання “блакитної лінії” або лінії висоти фасаду. Архітектори вирішили уніфікувати поверховість, впорядкувати забудову рядових будівель.

Ґжеґож вважає що Варшаві дуже пощастило, адже першим післявоєнним мером міста був урбаніст Маріан Спихальський. Він лобіював інтереси відбудови. Саме Спихальський ініціював створення інституції по відбудові Варшави, відомої як BOS (Biuro Odbudowy Stolicy). В організацію входили близько 1,5 тис. спеціалістів. BOS займалися вирішенням як довгострокових, так і короткострокових задач. 

Так склалося, що ніхто не знає скільки коштувала відбудова Варшави. Це неможливо підрахувати, каже дослідник. Така оцінка пов'язана з різними факторами. Процеси відбувалися дуже швидко, праця часто була неоплачувана. Для відбудови також використовувались вторинно-перероблені матеріали, залишки зруйнованих будівель, обломки бетону, цегла зроблена по місцю тощо.

Варшава розраховувала, що весь світ буде їй допомагати з відбудовою, але цього не сталось. Лише деякі країни долучилися тим, чим могли. Так, Варшаву забезпечили збірними (префабрекованими) будинками для тимчасового проживання. Запланований строк експлуатації цих будинків - 10 років. Але іронія в тому, що деякі й досі стоять та використовуються, каже Ґжеґож. 

То що далі?

Відповідаючи на питання, Ґжеґож наголошує, що місцеві планувальники, експерти та архітектори мають достатньо експертизи щоб впоратись з задачами, які перед ними повстануть у післявоєнній відбудові: “Ви маєте краще розуміння що необхідно для громадян та міст.”. 

Для всіх іноземних учасників, які прийдуть на допомогу або на експертизу, важливо задати “рамки”. Необхідний пошук та комбінування короткострокової та довгострокової візії по відновленню міст. 

Дослідник радить якомога більше наділити правами місцеві осередки влади та громади. Залучати людей у публічне обговорення, створювати публічні партисипації.

Ґжеґож вважає, що післявоєнний період - це можливість побудувати нові експериментальні інституції.

А почати варто з того, які проблеми у місті були до війни, на локальному та центральному рівнях, чи були ми задоволені містом, в якому жили перед війною?